Підрив легітимності влади у столиці, здійснений другого квітня у Верховній Раді, є ще одним вагомим і показовим кроком до того, щоб організувати в Україні систему взаємин влади і суспільства за зразком Белорусі.

До цього свого ймовірного "успіху" українське суспільство йде послідовно і вперто.

Він – "успіх" – коріниться у сварці недоброї пам'яті "любих друзів" Віктора Ющенка з оточенням Юлії Тимошенко, якій суспільством не було дано жорсткої оцінки. Розкол у "таборі Майдану" призвів до втрати шансу на здійснення модернізації країни та до перемоги на виборах президента Віктора Януковича.

Першим стратегічним кроком останнього на шляху увічнення своєї влади стало повернення дії Конституції зразка 1996-го року. Опозиція мовчки проковтнула узурпацію, не закликавши суспільство відмовити у визнанні законності такої дії.

Далі, як індикатор, Партією регіонів було використано закон, що витісняє українську мову з певних сфер суспільного буття. Цей закон виступив тестом на здатність суспільства, і опозиції зокрема, до скоординованого і широкого опору.

Так само і ув'язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, окрім видалення з активної політичної діяльності цих постатей, мало на меті перевірити, наскільки суспільство готове до дієвого протесту у відповідь на застосування силових дій щодо опозиційних політичних лідерів.

Результати тестів владу цілковито задовольнили. І вона узялася до наступного етапу – зміни закону про вибори. Тут тодішня фракція опозиції зіграла спільно з Партією регіонів, підтримавши часткою своїх голосів повернення до мажоритарно-пропорційної системи виборів.

Одначе, опозиція усе одне не програла вибори.

Це, коли поглянути на результати волевиявлення з позицій підтримки громадянами, як трьох опозиційних партій, так і кандидатів у мажоритарних округах. Останні часто мусіли маскувати свою афельованість з владою опозиційною риторикою. Партія ж комуністів взагалі набрала свої відсотки, декларуючи опозиційність до "олігархічного режиму".

Направду, поразки на виборах зазнала Партія регіонів, але вона зуміла обернути її на перемогу. Підтримувана абсолютною меншістю громадян ПР зберегла статус правлячої.

Проте, в неї є одна "дрібна" проблема – не люблять її в Україні. Втриматися вона може лише "на багнетах". Можливо лапки тут зайві...

Наявна політична система не гарантує "увічнення", яке єдине може убезпечити від відповідальності.

Тому систему слід далі піддати "покращенню".

Відмовившись виконати свій конституційний обов'язок щодо призначення виборів у Києві, депутати від Партії регіонів показали, що вона й далі логічно рухатиметься визначеним курсом: від "покращення" до "увічнення".

Екстраполяція цієї курсової лінії приводить до однозначного висновку:

Референдум щодо зміни Конституції буде проведено. Улітку. Конституцію буде змінено одразу після оприлюднення ЦВК підсумків референдуму. Восени житимемо в іншій країні.

Влада в економічному цейтноті. Пенсії, бюджетні зарплати, інші необхідні державні видатки, здійснюються дедалі з більшими зусиллями. Інституційна спроможність держави тане на очах, що яскраво підтвердив березневий сніговий колапс. У влади банально може не вистачити грошей та організаційних спроможностей для проведення референдуму пізніше ніж улітку.

Майже одразу після референдуму вона буде змушена підняти ціни на комунальні послуги та електроенергію, заморозити пенсії та зарплати, вжити "кіпрських" заходів, щодо банківських рахунків. Тому форсований перехід до нової конституційної моделі для влади єдино можливий спосіб законсервуватися.

Що у таких обставинах залишається робити опозиції?

Формувати рух опору. Починаючи з роз'яснення "екстрапольованої кривої до референдуму". На кожному кутку повідомляти про справжню мету ПР, небезпеку її реалізації для кожного домогосподарства, підприємства, громади.

Результати референдуму мають бути делегітимізованими ще до його проведення.

Опозиція має зажадати негайного скасування закону "Про референдум в Україні", провівши його фаховий юридичний аналіз з позицій світової практики конституційних процесів.

Зазначимо наперед, що механізми контролю за волевиявленням, підбиттям його підсумків, відсутність порогу явки та багато інших позицій у цьому законі не витримують жодної критики з точки зору загальновизнаних норм демократії. Цей закон дає змогу цілковитій меншості громадян нав'язати свою волю більшості.

Так само слід домогтися оприлюднення проекту Конституції, який напрацьовано конституційною асамблеєю при президентові. Цей проект має бути піддано усебічному правовому аналізу – бо саме його, або його засадничі положення можуть бути винесеними на референдум.

Паралельно з роз'яснювальною роботою стосовно небезпеки планованого референдуму для українського соціуму, необхідно створити єдиний суб'єкт опору узурпації – міжпартійний загальногромадянський конгрес, який оприлюднить програму національної дії, сформує тіньовий опозиційний уряд та закличе до загальнонаціонального страйку у випадку призначення дати референдуму.

Костянтин Матвієнко, спеціально для УП