Чи стане справа Луценка колись справою про недбалість Рената Кузьміна?

У справі Юрія Луценка 10 серпня сказано останнє слово. Прокурори просять для підсудних 2,5 роки обмеження волі. До вироку залишається менше тижня. І немає жодних шансів, що він буде виправдувальний. Інакше в службовій недбалості доведеться звинуватити ні кого іншого, як заступника генпрокурора Рената Кузьміна.

Як відомо, саме з ініціативи останнього й виникла друга справа Луценка. У 2010-му Кузьмін доручив перевірити законність знищення понад 1200 документів у справі Ющенка. Скоріше за все, таким чином намагалися підірвати довіру до роботи групи Галини Климович, результати якої свідчили, що Віктора Ющенка в 2004 році отруїли. І Климович, напевно, небезпідставно підозрює, що сперш справу хотіли порушити проти неї.

– Мені Точілін пропонував розповісти, чим займалась безпосередньо група Климович. А коли я відмовився, він мені сказав: "Ти будеш сидіти", –розповів на останньому засіданні підсудний Олег Павленов.

Коли у МВС почали перевірку, Михайло Вершняк, який керував цим процесом, чомусь вирішив, що з того вийде дуже гучна справа про прослуховуваннятодішніх лідерів опозиції, себто ПР.

Однак усе, що змогли накопати в МВС – це 4 проблемні постанови. І саме одна з них була покладена в основу другої справи Луценка. Екс-міністру, а також двом слідчим МВС Олегу Павленову та Володимиру Тарасенку інкримінували, що вони з бажання вислужитися незаконно продовжили строк стеження за Валентином Давиденком, водієм екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка, на дачі якого, імовірно, і отруїли Ющенка.

Формальною причиною стало те, що Луценко своєю постановою дозволив продовжити слідчі дії по Давиденку, тоді як його заступник Петро Коляда за кілька днів до того закрив дії по Давиденку. Хоча, за законом і не був на те вповноважений. Він не входить у коло визначених законом осіб, які могли підписувати постанову про закриття.

Понад два з половиною місяці адвокати Луценка намагалися довести, що ні в діях Луценка, ні Тарасенка, ні Павленова не було складу злочину.

По перше, за роботою МВС у цій справі здійснювала нагляд сама Генпрокуратура, зокрема, і нинішній заступник генпрокурора Микола Голомша. Самого Голомшу суддя викликати не ризикнула, як і Владислава Перча, що безпосередньо здійснював нагляд за законністю в цій справі. Але всі свідки заявили, що порушень із боку ГП у діях слідчої групи виявлено не було.

По-друге, прослуховували Давиденка згідно з постановою Київського апеляційного суду, винесеною Марією Приндюк.

Генпрокуратура досі не оскаржила й не припинила дію цієї постанови суду.

Заслухати Приндюк, на підставі чого вона винесла своє рішення, суд відмовився. Підсудні ж наполягають, що підписаної Луценком постанови серед тих документів не було.

По-третє, потерпілий Валентин Давиденко не вважає себе потерпілим у справі. Він навіть не з'явився за ці два з половиною місяці до суду. А самі підсудні риторично запитують, хто завдав більшої шкоди Давиденку: вони – тим, що слухали телефони, власність яких Давиденко не визнав, бо інакше б сів за отруєння Ющенка – чи ГП, завдяки якій тепер уся країна знає, що саме він возив на дачу Сацюка громадянина Босова, що прилітав із Росії й, можливо, і привіз звідти діоксин.

Один з експертів заявив, що підписаний Луценком документ є юридично нікчемним. За словами підсудного Павленова, постанову МВС по Давиденку взагалі можна прирівняти до рапорту.

Як заявив Луценко у своїх показах, цю постанову взагалі б ніхто не підписував, якби ВАС не зобов'язав їх писати такі документи. А у випадку Давиденка – це, здається, було суто формальністю.

Перший заступник начальника Департаменту кримінального розшуку МВС Сергій Редька у своїх свідченнях визнав, що, оскільки справа по отруєнню Ющенка належить до ОРС категорії "злочин", то розслідувати її можна було або до винесення вироку підозрюваним судом, або до закриття справи ГП. Строк її провадження міг бути до 15 років. І на дану справу не поширюється обмеження щодо оперативно розшукових заходів протягом року, як намагалася переконати прокуратура.

Незважаючи на те що в рамках судового слідства були допитані лише свідки ГП, жоден із них не підтвердив те, що в діях Луценка та Павленова з Тарасенком був злий намір, і їх дії були вчинені з метою кар'єризму.

Навіть Михайло Вершняк, ознайомившись із матеріалами прокуратури, заявив, що не згоден із тим, що Луценко діяв із міркувань кар'єризму. Він сказав про це слідчому Точіліну, той пообіцяв, це включити в матеріали наступного допиту. Але більше Вершняка не викликав.

Присутність Вершняка в цій справі взагалі заслуговує особливої уваги. Як виявилось в рамках його допиту, Луценко двічі звільняв його з "жирних" посад, а його помічник взагалі був спійманий за хабар у 300 тисяч доларів на одеському ринку "7 кілометр".

Чи мала ця людина право очолювати комісію по оцінці дій Луценка – питання риторичне.

Висновок МВС писався дуже дивним чином. Начальники управлінь дали висновки по своїх напрямках, а потім їх зібрав департамент документообігу. Жоден із начальників не знайшов порушень у ввіреному йому напрямку.

Для наочності картини можна згадати кілька цитат із допиту екс-заступника начальника управління департаменту оперативно-технічних заходів Миколи Ісаченка.

Він особисто брав участь у службовому розслідуванні законності дій Луценка, Павленова й Тарасенка щодо продовження оперативно розшукової справи № 109/07, у рамках якої стежили за водієм Сацюка Давиденком.

– По лінії роботи нашого департаменту ніяких порушень виявлено не було, – заявив свідок обвинувачення.

Незважаючи на те що підпис Ісаченка стоїть фактично під обвинувальним висновком МВС проти Луценка, свідок наголосив, що підписався лише за свою частину роботи.

На порушеннях наполягали лише згаданий Вершняк та його заступник по комісії Балдук.

– Мені достеменно відомо, що їх підняли о 2 ночі, і змусили переписати "законно" на "незаконно", – заявив у своїх останніх свідченнях Володимир Тарасенко.

Так чи інакше, але після допиту свідків ГП стала перед тим, що справа розвалилася.

Ніхто не підтвердив злого умислу підсудних. Їм не залишалося нічого іншого, як просити в судді 3 дні на залучення нових матеріалів, а натомість змінювати статтю обвинувачення.

Так "зловживання службовим становищем" перетворилося на "службову недбалість".

Найбільше в той день адвокатів цікавило, чи є під цим новим документом ГП підпис Рената Кузьміна.

Насправді його там і не мало бути. Прокурори Зінченко, Лобань і Клименко виступали в суді як представники незалежного обвинувачення. Вони, бачачи, що справа розвалилася, могли взагалі просити її закрити й визнати, що в діях підсудних немає складу злочину. Але таке рішення вже стало би болючим ляпасом по самолюбству Кузьміна.

А піти на таке три рядові прокурори навряд чи б погодилися.

Навряд чи на це піде й суддя Ганна Медушевська. Майже весь попередній процес над Луценком у справі про його водія й День міліції вона продивилася у вікно. Тепер їй треба ухвалити рішення самостійно.

Незважаючи на те що, згідно із заявами Луценка, його попередній суддя Сергій Вовк ходив під двома кримінальними справами, він ніколи не допускав таких помилок, як Медушевська. На зразок тієї, коли вона навіть не дала підсудному обвинувальний висновок прокуратури.

Ті адвокати, які знають Медушевську з інших процесів, указують на її недосвідченість та слабку підготовку. "За час, коли вона розглядала наші справи, ми годинами чекали найпростіших рішень. Я вже й із прокурорами встигала подружитися, і навіть умовити їх піти на поступки", – згадує одна з адвокатів, яка попросила не називати її ім'я.

В останній день засідань Медушевська навіть не могла підвести очі в бік підсудних. Іноді, коли Юрій Луценко змушував присутніх надривати животи від сміху, вона, як і прокурори опускала обличчя, щоб не показати, що їй теж смішно.

10 червня вона втратила інтерес до того, що говорилося в залі, коли прокурори завершили читати обвинувачення. Її інтерес виник лише тоді, коли вона вирішила, що депутат Кармазін, який усе засідання просидів із піднятим кишеньковим томиком Конституції, знімає її на телефон.

На жаль, те, що зачитали 10 серпня в залі суду прокурори, можна цитувати лише суцільним текстом, який тривав більше ніж півгодини. Витягти з нього щось значиме практично неможливо. У ньому, знову-таки, детально розписано, як літав Луценко в Рим, але досить туманно викладено, у чому полягає його злочин.

Коли в перерві журналісти попросили прокурора Віктора Климента в двох словах пояснити, у чому полягає вина підсудних, він не зміг цього зробити.

– Фактично вони переписали висновок із попередньої справи про зловживання службовим становищем, – обурився після виступу прокурорів підсудний Тарасенко. – А пишучи, що я не передбачав наслідків своїх діянь, прокурори взагалі роблять із мене дурня.

Протягом процесу Тарасенко не раз наголосив, що йому було б дуже просто знищити постанову, якби він вважав її незаконною.

– Мені все це здається маячнею божевільного. Свідок Троян каже одне, вони перекручують і кажуть інше, і ставлять нам у звинувачення. Те ж стосується й інших свідків: вони кажуть одне, а прокурори бачать інше. Вони давно розуміють, але не можуть визнати, що задарма притягли нас до кримінальної відповідальності, – розвів руками Павленов.

Виступ адвокатів зайняв майже 5 годин. Лише один Олексій Баганець присвятив 30 сторінок і 1,5 години промови тому, щоб розбити обвинувачення прокуратури.

– У діях Луценка не міститься не лише ніякого складу злочину, але воно й не є діянням, яке б свідчило про подію злочину, оскільки не потягло й не могло потягнути за собою жодних юридично значимих наслідків, зокрема, і шкоди Давиденку.

Твердження державного обвинувачення про те, що факт продовження Луценком постанови дав можливість працівникам ДКР Павленову й Тарасенку незаконно проводити оперативно-слідчі дії щодо Давиденка, також вважаю фантазією. Адже оперативно-розшукову діяльність щодо Давиденка проводилися законно, межах ОРС категорії злочин № 109/07, а не окремо взятої розшукової справи щодо Давиденка категорії "захист". Подання департаменту карного розшуку щодо Давиденка перевірялось ГП та погоджувався відповідальним прокурором.

Третє, і найголовніше – оперативно розшукові заходи щодо Давиденка проводились на підставі рішення Апеляційного суду Києва, а не підставі постанови Луценка, – наголошував вкотре юрист.

Слід відзначити, що весь цей процес Олексій Баганець просто зі шкури ліз у хорошому розумінні слова, щоб захистити Луценка. Колись, будучи прокурором, він поставив на своїй біографії темну пляму позицією в справі Гонгадзе, і зараз змиває її участю в процесі Луценка. Цей факт із біографії Баганця мав би стати хорошим уроком для його учня прокурора Зінченка, який, на відміну від попереднього процесу, майже весь час мовчить у цій справі.

Весь тягар представляти позицію прокуратури покладено на прокурора Лобаня, який уже посивів за рік процесу над Луценком, і в репліках екс-міністра перетворився на персонажа серіалу "Інтерни" Лобанова.

– Вони не знають, коли я підписав постанову, зате знають, що належних документів не було. Звідки знають? Кузьмін нашептів, а йому Янукович підказав. Але я підписав, маючи всі документи. Я знаю, що в теці з постановою лежала довідка-меморандум Донського й план дій. Що я мав робити? Не підписати й сісти за саботування особливо важкого злочину, – запитав Луценко в дебатах.

В останньому слові він навіть не звертався до судді.

– Це був декоративний суд, без права на захист. Тому в останньому слові я буду звертатися не до суду, а до народу, – сказав Луценко.

В останньому слові він просив на виборах підтримати опозицію, щоб захистити своє право на свободу.

Володимир Тарасенко в останньому слові все ж звернувся до судді: "Пані суддя, я хочу вам нагадати, що ви виносите рішення від імені народу України. Народ України – це не лише Зінченко, Клименко, Лобань. Це і я, Тарасенко Володимир Григорович, і Павленов Олег Валентинович, і Луценко Юрій Віталійович. У мене перше прохання за весь цей час – зійдіть із презумпції винуватості, на яку вас весь цей час налаштовують прокурори та інші невстановлені особи, а в іншому я покладаюсь на ваш розсуд".

Олег Павлинов своє останнє слово присвятив не судді й не прокурорам, а прецеденту.

– Засудивши мене й Тарасенка, невинуватих пенсіонерів, нашого міністра Юрія Луценка, ви покажете всім співробітникам МВС, зокрема, тим, хто займається оперативним розшуком, що не можна в жодному разі чесно виконувати свої обов'язки. Не можна прагнути до розкриття злочинів, особливо тяжких, саджати вбивць.

Можна, хіба що, як Вершняк і Балдук, зраджувати інтереси своїх товаришів, зраджувати свою роботу й службу, і йти до "побудови комунізму" в окремо взятому маєтку, як у Вершняка та інших товаришів. Можна розкривати покражу курей чи збір колосків, але не більше, бо це не потребує заведення оперативно-розшукової справи. Засудивши нас – ви покажете саме це, – наголосив Павленов.

– Зараз перед вами два невинуваті робітники МВС. Я, звісно, не хочу сказати, що ми болгарські комуністи, але навіть фашистський суд виправдав Георгія Дімітрова, якого незаконно звинуватили в підпалі Рейхстагу, – додав екс-працівник МВС.

Історія Павленова й Тарасенка заслуговує особливої уваги.

По суті, два простих слідчих стали заручниками боротьби влади з опонентами. На момент відкриття справи вони вже звільнились на пенсію й знайшли спокійну роботу. Судячи з їх свідчень, обом із них пропонували дати свідчення проти Луценка й залишитися в цій справі лише свідками.

Вони зробили інший вибір.

І Павленов, і Тарасенко на 2 роки стали невиїзними. Вони втратили свою нову роботу через участь у процесі. За словами Тарасенка, він змушений був звільнитися з роботи в охороні банку, бо там стали прослуховувати стаціонарні телефони, а Павленова звільнили з компанії, яка працювала з ай-боксами, бо "його участь у справі кидала темну тінь на їх сіру репутацію".

Згідно з позицією прокуратури, їх не посадять, але вони отримують у біографії графу "був засуджений". Просто за те, що не захотіли сказати в один вечір, що їх змусив підписати постанову Луценко.

Цікаво, чи відповість коли-небудь той, хто розміняв 2 роки життя людей на політичну примху?

У своєму останньому слові Луценко пообіцяв обов'язково оскаржити дії прокурорів у цій справі; він уже не раз погрожував подати позов проти Рената Кузьміна.

Але найближчі 2,5 роки заступник генпрокурора може спати спокійно.

"Українська правда" спитала в Луценка, чи розраховує вийти він на волю до кінця терміну повноважень Віктора Януковича. На що той пожартував: "Я б дуже хотів, щоб строк повноважень Януковича закінчився раніше призначених мені 4 років"...

Поки ж Луценка чекає подорож до Менської колонії. "Неофіційно мені вже повідомили, що є вказівка вивезти мене в колонію відразу після вироку, не очікуючи апеляції".

Усе, що залишається чекати Луценку – рішення Європейського суду. У його практиці вже є рішення, коли було скасовано рішення українського суду за те, що зі згоди підсудного не був допитаний один свідок.

У нинішньому процесі Луценка таких була половина.

Тетяна Ніколаєнко, спеціально для УП