Політико-лексикографічне дослідження

Не за обрієм довибори у п’яти округах та вибори у Києві. Президентські вибори теж не за високими горами.

Обіцяти, як це заведено робити перед виборами, ще зарано. Зараз саме час для проміжних звітів, а звітувати, власне, нічим. Настала пора лякати. Лякати ж ніколи не рано і не пізно.

Опозиція лякає перспективою довічного панування донецького кримінального клану, що дорвався до влади після успішного розкрадання ним колись державних підприємств.

Опозиція говорить про плани "донецької сім’ї" – Януковича і його синів разом з їхнім найближчим бізнесовим оточенням – продовжити своє панування після конституційних змін, затверджених сфальсифікованим національним референдумом.

Опозиційні лідери лякають українців поверненням через Митний Союз до нової версії російської імперії, де українці вже зазнавали соціального та національного гніту.

Опозиція лякає владу акціями протесту, хоча масовими вони з причин досвіду, отриманого народом після зради гасел Майдану його лідерами і спонсорами, не стають.

Донецька сім’я робить вигляд, що нікого і нічого не боїться. На всяк випадок вона розставила на керівні пости в правоохоронних органах та у всіх гілках вищої судової влади своїх земляків, закупила велику партію автозаків і водометів та відреагувала на дії опозиції у доволі цікавий спосіб: вона оголосила про загрозу фашизму.

Влада, сама налякана успіхом партії "Свобода", намагається представити її носієм фашистської ідеології.

Визначенням "пєчєрниє націоналісти", яким досі так любив користуватися лідер комуністів Симоненко, зараз вже багатьох не налякати, а "нацисти" чи тим більше "фашисти", мають за їхнім задумом привести душі людей у стан тривоги. Адже саме ці поняття асоціюються у переважної більшості громадян зі звірствами гітлерівців.

Таким ходом ідеологічним "конем" президентська партія хоче завдати удару по союзниках "Свободи". Мовляв, скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

Найшвидше, удару хочуть завдати по Кличку, за якого у 2015 можуть активно голосувати на Донбасі, і де він може домогтися мінімізації фальсифікацій, які, починаючи з 1994, суттєво  спотворювали результати всіх попередніх виборів.

Ініціатори боротьби з фашизмом, схоже, розраховують на лексикографічну необізнаність населення. Власний лексикографічний досвід спонукає уточнити деякі поняття, що використовуються нині політиками у їхніх спробах дискредитації опонентів.

Такі поняття як націоналізм і фашизм є політичними термінами, значення яких зафіксовані словниками. Терміни – це слова чи словосполучення, які точно позначають спеціальні поняття.

Отже, термін – це те, що всіма без винятку має розумітися однаково. Небезпека в тому, що в нинішньому збуреному суспільстві кинуті в політичну боротьбу слова розуміються по-різному.

Почнемо з націоналістів.

За часів повновладдя комуністів, які запланували було злиття націй і створення "єдіного совєтского народа", під націоналізмом розумілося все, що суперечило планам московського Кремля.

Націоналістами вважалися не тільки "самостійники", а й всі, хто свідомо опирався русифікації.

У Києві, наприклад, у націоналізмі підозрювався кожен, хто вперто користувався українською мовою, тобто свідомо чинив опір асиміляції під російську націю.

Доречно нагадати загальновизнане поняття "нації". Під нацією розуміється форма спільності людей, об’єднаних між собою спільною мовою, походженням, територією, психологією, культурою, ментальністю, побутом тощо.

Якщо з переліку цих категорій визнати визначальними мову, культуру, територію і ментальність, стане ясно, чому у вже самостійній Україні існують і згуртовуються в партії і громадські організації українські націоналісти.

"Свобода" з гордістю називає себе партією українських націоналістів. Націоналістами вважають себе члени не тільки "Свободи" і Конгресу Українських Націоналістів, а й члени інших національно-патріотичних партій і громадських організацій, насамперед "Просвіти" чи недавно створеного Олесем Донієм Всеукраїнського Комітету захисту української мови. Їх всіх об’єднує активний спротив національній політиці нинішньої влади.

Націоналізм трактується філософськими словниками та словниками іншомовних слів як активна національна свідомість.

Активна національна свідомість українців після багатовікового перебування України у складі російської імперії передбачає боротьбу за національне відродження, тобто за повернення українців до своїх національних витоків, своєї мови, культури і національної гордості.

Шляхом відродження йшли всі народи, що визволялися з під оков імперії. Яскравим прикладом тут є сусіди поляки.

В Україні шляхом українського відродження влада свій народ не повела. Українські націоналісти спостерігають активне продовження політики часів царизму і комунізму, тобто політики русифікації українців.

Націоналізму, як свідчить історична практика, не буває там, де немає національного приниження чи національних утисків.

Доказом таких утисків в Україні є знищення українського кіно та суцільне засилля російської кінопродукції на телеекранах, незначна питома вага українськомовної преси, витіснення українського мистецтва і гумору з естради і телебачення, зухвале засилля московських телевізійних програм, закриття українських шкіл на Донбасі і активні намагання міністра освіти Табачника відновити русифікацію українських дітей в школах і дитсадках.

По-бандитському прийнятий мовний закон звів до нуля офіційність української мови в низці регіонів, де етнічні українці становлять переважну більшість.

Якби цього не було, то не було б націоналістів та не було б партії "Свобода" і не був би створений Всеукраїнський Комітет захисту української мови.

Польського націоналізму, з яким боролася царська Росія, вже немає, бо поляки стали господарями у своїй державі.

Українські націоналісти теж хочуть, щоб українці стали господарями, як кажуть свободівці, на своїй Богом даній землі. Але ж чому комуністи і регіонали обзивають їх нацистами і фашистами?

Термін "нацисти" слід відразу заперечити як ненауковий, оскільки усі без винятку видані в Європі та у нас тлумачні словники пов’язують його виключно з ідеологією гітлерівської партії.

Нацистів (Nazi) у Європі знають лише як членів НСДАП (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei).

Інша справа, коли йдеться про фашистів і фашизм. Усі словники іншомовних слів свідчать, що слово "фашизм" походить з італійської мови, де fascismо означає "в’язка хмизу". Політики зазвичай розуміють під цим поняттям диктатуру, яка використовує методи державного терору.

Оскільки Партія регіонів називає націоналістів фашистами "з подачі" комуністів, вважається доцільним навести визначення фашизму колишніми комуністичними ідеологами.

У "Материалах ХХІІ съезда КПСС" на сторінці 359 написано: "Фашизм – это открытая террористическая диктатура наиболее реакционных, наиболее шовинистических элементов финансового капитала".

"Философский словарь", виданий у Москві у 1963 році зазначає, що встановлення фашизму є наслідком нездатності панівної буржуазії утримувати свою владу звичайними демократичними засобами.

Не зайвим буде звернення до дефініції фашизму, оголошеної з трибуни Конгресу Інтернаціоналу Георгієм Димитровим. Він сказав: "Фашизм – це відкрита терористична диктатура найреакційніших, найшовіністичніших, найімперіалістичніших елементів фінансового капіталу…

Фашизм — це не надкласова влада і не влада дрібної буржуазії чи люмпен-пролетаріату над фінансовим капіталом. Фашизм – це влада самого фінансового капіталу.

Це організація терористичної розправи з робітничим класом, революційною частиною селянства та інтелігенції. Фашизм у зовнішній політиці – це шовінізм у найгрубішій формі, що культивує зоологічну ненависть до других народів".

Як видно, нинішні комуністи втратили, як говорив їх вождь Сталін, "классовое чутьё".

Вони наче забули, що не "Свобода" і не "пєчєрниє націоналісти" є нині володарями фінансового капіталу, а донецькі олігархи.

У націоналістів нічого крім ораторської майстерності немає, бо коли відбувалося роздержавлення державної власності, її хутко розхапав кримінал, кістяк якого складали зовсім не етнічні українці, і який нині фінансує правлячу партію.

Націоналісти, захмелілі тоді від несподіваного проголошення Незалежності, боролися за прапор, гімн і українську мову та сперечалися між собою, хто з них більший патріот.

Комуністи та ідеологи Партії регіонів висмикують із наведених вище дефініцій, не класовий критерій, за яким на фашистську партію найбільше схожа саме Партія регіонів.

Вони лякають народ ненавистю націоналістів до других народів. Проте українські націоналісти неприязні ні до російського, ні до інших народів не культивували і не проявляли.

Вони лише борються за права українців на їхній землі та вимагають реально дотримуватися закріпленого Конституцією статусу української мови, насамперед у Верховній Раді.

Схоже, що боротьба з загрозою фашизму в Україні буде тривати з деякими перервами як виборча технологія до кінця осені 2015, і як в’язка сухого хмизу може бути використана для розпалювання міжрегіональної ворожнечі у разі поразки регіоналів на президентських виборах.

Юрій Гнаткевич, народний депутат України 1-ого, 5-ого і 6-ого скликань, для УП