— Ой, захекався, — вбігає 48-річний Тарас Чорновіл до кабінету, тримається за серце. — Вибачте, затримався під куполом у Раді.

Сідає за стіл, кладе перед собою мобільний телефон у чорному обшарпаному корпусі.

Із Тарасом В'ячеславовичем зустрічаємося в робочому кабінеті, наприкінці останнього тижня його депутатських повноважень. Кругле вікно кімнати виходить на Кабінет міністрів. На столі — в'язка ключів, теки з паперами і візитівки, брудна попільничка, коробка сірників та пульт від телевізора. Стіна прикрашена календарем до 75-річчя загиблого батька Тараса — В'ячеслава Чорновола та двома його портретами. Також висить ікона Богородиці й картина художниці Ольги Сак. На ній екс-прем'єрка Юлія Тимошенко та нинішній президент Віктор Янукович у вишиванках. Взявшись за руки, вони ніби перестрибують через вогнище, однак здається, що летять прямо в полум'я. Нижче чорно-біле фото: В'ячеслав Чорновіл із синами Андрієм і Тарасом.

Ви були депутатом чотирьох скликань. Як почуваєтеся тепер?

— Радий, що став вільний. Тепер бачу, що поза Радою життя є, а в ній — тільки його імітація. Але я не святкував. У холодильнику залишилася пара пляшок італійського вина. З помічниками вип'ємо їх.

Виніс із цього кабінету не менше центнера. Дві шафи були забиті книжками в два ряди. Вивіз усі на квартиру. Позабирав сувенірну дрібноту, яку дарували в різних країнах. На зразок мармурового слоника з Індії чи фігурки з Південної Кореї. У неї голова з чотирма виразами обличчя: весела, сумна, зла, замислена.

Чого вам бракуватиме тепер?

— Мабуть, кабінету. Звик: о дев'ятій ранку я вже тут, о дев'ятій вечора все ще тут.

Якісь плани маєте на майбутнє?

— Відновив абонемент у басейн і спортзал. Почав туди ходити. Нарешті візьмуся за англійську мову — в школі й університеті в мене була німецька.

Навідаюся до Львівського університету, хочу захистити дисертацію з міжнародної глобальної політики, — з мобільного лунає пісня "Червона рута" у виконанні Софії Ротару. Чорновіл скидає виклик. Згодом збиває ще п'ять дзвінків. — Час від часу заходитиму в курилку Верховної Ради, хтось мені щось розказуватиме. Плюс я сам дещо розумію. Займуся аналітикою, нарешті почну писати у блогах. І третє — за 12 років депутатства ніколи не суміщав політику й бізнес. Я — один із тих, хто живе за зарплату. Вистачало, але зараз треба чимось годувати сім'ю. Друзі пропонують очолити департамент не дуже великого підприємства в аграрно-переробному секторі.

Маєте бізнесову жилку?

— Не маю зовсім, я лише добрий працівник. На початку 1990-х вишукав американські інвестиції для створення видавництва й друкарні у Львові. Розумів, що командувати і вимагати виконання не вмію. Тому передав ці повноваження директору, якого найняли. Закінчилося це тим, що мене вижили з видавництва, я пішов звідти майже голий-босий.

Чим зараз їздите, де живете?

— "Шкодою Суперб". Їй уже вісім років, брав її з нуля. Наїздив 220 тисяч і ще наїжджу 100-150. До цього мав 15-річний "ніссанчик", доти "шістку", ще до того — "копійку". Живу в трикімнатній квартирі у Києві, на Срібнокільській, 24. Коли заселявся, там не було нічого, крім розеток. Прикрутив патрон, повісив лампочку, поставив електроплитку й електрочайник. У магазині в сусідньому будинку купив матрац. Відтоді ремонт зробив тільки в одній кімнаті, коридорі та кухні.

Маєте якусь землю?

— У Львові є старий батьківський будинок, правда, поруйнований. Це в приватному секторі. Я там не буваю, але весь час живе хтось зі знайомих — доглядають, щоб будинок повністю не розікрали. Під ним є чотири сотки: дворик, гараж, парочка дерев. Жити там можна, але гостей водити страшно.

Дружина та рідні переживають з приводу того, що ви вже не депутат?

— Перехрестилися. Наприкінці 2004-го, після того, як я пішов від Ющенка, дружині по ночах регулярно дзвонили: "Можеш поїхати забрати в морзі чоловіка". Такі залякування були постійно.

Як сприймали їх?

— Спокійно. У житті було багато екстремальних ситуацій — я син дисидента і політв'язня. КГБ з хати не виходило. В родині обговорювалися політичні вбивства 1960-1970-х. Раз у школі вчителька запитала, хто ким буде працювати. Хтось сказав "космонавтом", хтось — "учителем". Я сказав: "Буду за політику сидіти в тюрмі, як батько". У 15 років мене судили на комісії у справах неповнолітніх за писання "ідеологічно нездорових віршів", розкидання листівок. Хотіли дати дитячу колонію, але обійшлося — отримав півроку умовно. Вірш той був бездарний та графоманський, його знайшли під час обшуку. Перші рядки одразу надрукували в одній львівській газеті під назвою "Яблуко від яблуні" — мовляв, "політичні вороги привчили своїх дітей до того самого". Закінчувався вірш фразою "І Брежнєв полетить із трону, і Леніна упаде мавзолей".

Ваш найяскравіший спогад про батька?

Чорновіл зітхає. Витягає зі столу пачку "Мальборо", зриває обгортку, підкурює китайською запальничкою. Кілька разів глибоко затягується.

— Найосновніший — весь час, коли його бачив, він був страшенно, смертельно втомлений. Бачив я його мало. З раннього дитинства пам'ятаю переважно арешти. Перший спогад, що зафіксувався — десь у 3 роки. Ми йдемо на побачення до батька в Піщанську колонію Вінницької області, через велетенське поле соняшників. Потім — зона, кімната побачення. В кімнату вривається якийсь кагебіст, починає кричати. Мені тоді читали Грінченка із серії "Шкільна література". Там була ілюстрація: революціонера-народника за шию душить жандарм. І воно мені одразу наклалося на батька. Тато був неймовірно емоційний: дуже багато жестів, рухів. Він щось кричав, вони сперечалися. Побачення нам скоротили. Після того в нього були велетенські відсидки, на побачення змогли попасти тільки кілька разів.

Як рідні поставилися до вашого входження в "Регіони"?

— Тітка вже тоді ставилася до Ющенка з великим скепсисом. Єдине, що спитала: "Якщо ти розумієш, що Ющенко таке гімінце на палочці, то якого біса ти йшов ще до більшого гімінця Януковича?". У дружини питань не було.

Кажуть, смерть вашого батька була вигідна президенту Кучмі. Його вважаєте замовником?

— Кучма, мені здається, ніколи не давав прямих вказівок. Ніде й нікому не сказав: "Убийте його". У справі Ґонґадзе він говорив: "Сделайте, чтобы он ничего не писал, отдайте его чеченцам". Так, думаю, було сказано і по Чорноволу: "Сделайте так, чтобы он не мешал. Средствами не перебирайте".

Хочете, щоб ваші діти теж були політиками?

— Вирішувати їм, але вони самі не хочуть. Двоє старших — німецькі громадяни: дружина після розлучення виїхала в Німеччину. Один схильний до економіки, інший — до комп'ютерів. Молодший син зараз працює в Малій академії наук, у напрямку хімії. Я в його теперішньому віці — у сьомому-восьмому класі — теж займався хімією у Малій академії.

Як проводите вільний час?

— Хочу переглянути улюблені фільми. Я до отупіння захоплююся Джармушем, дуже люблю Кустуріцу. Особливо — "Час циган", у нас він називається "Дім висельника". Ще люблю готувати, мити посуд і наводити блиск у квартирі. Найкраще виходять борщі. Одна проблема: коли роблю 3 літри — виходить сім. Бо хочеться ще добавити і того, і того.

Маєте друзів? Часто бачитеся з ріднею?

— У мене є товариші. До слова "друг" ставлюся обережно. До 2004-го слово "друже" щодо мене застосовували не один раз: "Чорновіл і Стецьків — найкращі друзі", або "Чорновіл — Філенко". Але коли виявилося, що друг пішов "трошки не туди, куди треба політично", всі об мене витерли ноги. Друзів буквально пара, і вони вже не в Раді.

Після 2004-го стараюся бути трошки замкнутішим. Я взагалі — самітник, степовий вовк. Із тіткою бачилися не так часто: вона жила на Черкащині, я — у Львові. Але відносини в нас завжди теплі. Щодо Атени Пашко (третя дружина В'ячеслава Чорновола, нині покійна. — "ГПУ") старший брат Андрій сказав: "Ні я, ні Тарас із нею не контактуємо — нічого спільного в нас немає". Але це його справа, а в мене контакти з нею були завжди, і я ніколи їх не переривав. Хоча не надто інтенсивні. На похороні, на відміну від Андрія, я був. З Ірою Волоцькою, Атени дочкою, контактую і зараз. Щодо стосунків із братом — то вони ніякі. Був короткий період, я навіть у нього трохи жив, бо в мене був ремонт. Але якось не зійшлися характерами. Не сварилися, а просто не спілкувалися.

Чому не носите обручку?

— Не люблю золота, не сприймаю його. Усі й так знають, що я — одружений. Дружина теж не носить нічого золотого.

У першому шлюбі носив, але потім надокучило, і десь лежало. З першою дружиною в нас дуже добрі стосунки. Ми періодично передзвонюємося. У синів 22 січня день народження — вони двійнята. На цю дату обов'язково гостюю в них у Мюнхені, потім їжджу по Альпах тиждень-півтора. Влітку вони сюди приїжджають. Хлопці — україномовні, хоч у своєму середовищі говорять німецькою. Дружина була українським філологом, а в Німеччині влаштувалася помічником лікаря-нейрохірурга.

Звідки у вас картина з Тимошенко і Януковичем? У яких стосунках ви були з її героями?

— Картину купив на аукціоні за 150 доларів, дуже сподобалася. Ідея була, що вони стрибають через вогнище на Купала. Але динаміка не розрахована — і впадуть вони таки точно у вогнище. Вийшла алегорія, яку художниця не передбачала. Картину купив за тиждень-півтора до того, як у вересні 2008-го Партія регіонів почала голосувати спільно з БЮТом.

З Юлією Володимирівною відносини були ділові, нормальні. Ми познайомилися в січні 2001-го — її якраз звільнили з посади віце-прем'єра. Я зайшов у Кабмін, переказав вітання через помічницю, залишив візитівку. Наступного дня вона передзвонила: "Тарасе, нам треба обов'язково зустрітися". Прислала "Мерседес-кубік", завезли мене на дачу — досить скромну, на старій Обухівській трасі. Ми сиділи біля каміна, їли яблучний струдель і говорили про створення Фронту національного порятунку.

Тимошенко — це Янукович у спідниці. Вони подібні волюнтаризмом. Але вона — активна, пасіонарна, а він — лежебока і хоче комфорту. І до Тимошенко якось можна достукатися, а до Януковича — вже ні.

При цьому президентові Тимошенко може вийти на свободу?

— Вона сказала: "Я його посаджу в тюрму і заберу "Межигір'я". Думаю, роздруківку саме цих слів поклали Януковичу на стіл перед прийняттям рішення. Точно знаю, що за два тижні до того була велика нарада в Адміністрації — як далі вести цей суд і як із нею поводитися. Сперечалися про те, як би Юлю звинуватити, але лишити на свободі. Однак такі фрази автоматично передбачають арешт.

Ви були в хороших стосунках з Януковичем. Чим він імпонував?

— На "ти" з ним не був, але товаришував. Познайомилися 2004 року чи 2003-го, коли Янукович став прем'єром. Тоді він разом з Азаровим прийшов на засідання депутатської групи "Центр". І дві з гаком години дуже внятно й логічно — що нехарактерно для нього сьогодні — представляв позитиви бюджету і попросив про підтримку. Він у цифри не вникав, але мудро пояснював, чому треба задіяти цю програму. Причому це не був монолог — ми задавали купу питань, і він на них відповідав. Той Янукович— це була мудра, виважена людина.

Чому він зараз не говорить і не діє так мудро й виважено?

— Думаю, йому створили золоту клітку. "Зачем думать, когда само в руки идет?". Янукович має багато комплексів, у тому числі комплекс блокадного Ленінграда. Він не може наїстися, у нього голод грошей, майна, розкоші. Це прагнення було постійно, але при Кучмі такі речі для найвищого чиновництва не схвалювалися. Занадто тоді не жирували. Потім, при Ющенку, це зникло, бо Віктор Андрійович сам — сибарит. Януковича ж почало нести. А колись були часи, коли Луценко заїжджав на офіс Ахметова "бетеерами". Тоді в Януковича на подвір'ї стояла спеціальна секція паркану, яка в разі чого одразу падала. І можна було на броньованих машинах за 40 хвилин прорватися до російського кордону і втекти. Він показував мені ту секцію й віконце на горищі, де сиділи охоронці з кулеметами.

Коли Янукович почав змінюватися?

— На мій погляд, 4 серпня 2006-го, коли вдруге був затверджений прем'єром — уже при Ющенкові. У мене є фотографія, де я того дня виходжу з Верховної Ради покурити і ми обіймаємося на ходу. Виглядало це так, ніби танцюємо танго. А потім навколо Януковича повністю помінялися люди. Табачник стає віце-прем'єром. За якісь два-три місяці протиснули Льовочкіна. Ще восени 2005-го ми проводили спеціальне виїзне засідання політради Партії регіонів в Донецьку. Засуджували злочинну діяльність помаранчевого уряду з приводу того, що Україні нав'язують "РосУкрЕнерго", вимагали арештувати Фірташа. А тут раптом лягли під нього. Знаєте, коли продаєш душу — після того ти міняєшся.

Вкотре дзвонить телефон.

— Зараз уже буду! — скоромовкою промовляє Чорновіл у трубку. — Мушу бігти. Треба закінчити деякі справи.

Плануєте йти в Раду на наступні вибори?

— Ілюзорна імовірність існує. Якщо 2017-го падатиме метеорит, від нього відвалиться шматочок і вдарить мене по маківці так, що втрачу розум.