фото: Володимир СІНДЄЄВ

Політичний аналітик В'ячеслав Піховшек:
"Я хотів би, щоб ми швидше стали частиною
європейського правового поля. Щоб суперечки,
які виникають на Сумщині чи Київщині, могли
розглядатися в судах Чехії, Португалії, Словаччини
та інших європейських країн"

— У суспільстві є революційні настрої. Але немає розуміння того, що ж буде потім, — каже політичний аналітик, журналіст 45-річний В'ячеслав Піховшек. — Ставлю таким людям питання: "А що на наступний день після бунту?". Ніхто не знає. Народ не звик жити у своїй незалежній країні.

В'ячеслав Володимирович призначає зустріч у кав'ярні в центрі столиці. Через 1,5 год. надсилає СМС, що не прийде — зайнятий. Потім кілька разів знімає трубку і каже, що за кордоном, просить передзвонити згодом. Зрештою пропонує поговорити телефоном. В'ячеслав Піховшек в якості журналіста їздить із президентом Віктором Януковичем. Висвітлює його роботу.

Звідки основні проблеми України?

— На початку перебудови було гасло: "Хто з'їв наше сало? Москалі". Простий, але зрозумілий для нас лозунг. Він відбивав стереотип про те, що тільки-но ми здобудемо незалежність, як одразу настане соціально-економічне покращення. Людям треба було б сказати правду, що вільними жити важче. Але ні. Самообман поклали у фундамент української державності та суспільства. Далі він просто розвивався. Суспільство стало ще соціалістичнішим. Люди не бажають думати і брати на себе відповідальність. Вважають, що все залежить від тих, хто зверху. Під час помаранчевої революції українці вийшли й заявили, що хочуть захищати своє право і свій вибір. Але виявилося, що то було одноденне бажання. Потім усі сказали, що вони розчаровані. Але розчарування не було б, якби не було зачарування. Треба було постійно контролювати владу, постійно захищати свої права.

Наскільки ситуація передреволюційного очікування вигідна опозиції?

— Проблема в ментальних особливостях українського народу. У нас люди мало і недовго пам'ятають. Наприклад, рідкістю є людина, яка пам'ятає: Арсеній Яценюк як голова Верховної Ради нічого геніального не зробив, окрім того пальчика, який йому показав інший начальник (2008 року на колегії в міліції Яценюк поскаржився президентові Ющенку, що заступник керівника "Кобри", полковник Олексій Кожа, показав йому середній палець. Після цього "Кобру" розформували. — "ГПУ"). Опозиція грає на короткій пам'яті українців. Апелює не до здорового глузду, а до емоцій. Люди лише з нагадування починають згадувати, що всі теперішні опозиціонери були колись владою і в них був шанс робити ті золоті речі, про які вони говорять зараз.

Влада боїться опозиції і через це відправляє її лідерів до в'язниці?

— Ті політики, хто боявся, уже виїхали з країни. Інші переступили через почуття страху. Я стикаюся з багатьма людьми з влади — у них не помітно страху.

У суспільстві є запит на нових політиків. Чому ця ніша незаповнена?

— Українська політична система — корупціоємка. Це означає, що вона скурвлена, підлаштована під нечесних людей, які беруть хабарі, орієнтуються в корупційних схемах. Тому не треба вірити казкам, що прилетять опозиційні марсіани і побудують щось інше. Так не буває.

Наскільки стабільна така корупціоємка політична система і чому вона в нас виникла?

— Вона досить стабільна і закрита від суспільства. Сформувалася через те, що в певний момент правоохоронна система перестала реагувати на подібні речі й на гору пішли активні, але не найкращі люди. Як її зламати? Я цього не знаю. Реально тільки молитися.

І все ж, як змінити ситуацію?

— Особисто я хотів би, щоб ми швидше стали частиною європейського правового поля. Щоб суперечки, які виникають на Сумщині чи Київщині, могли розглядатися в судах Чехії, Португалії, Словаччини та інших європейських країн. Там побудована система, коли суддя не бере хабарі, не може і не хоче брати.

Як у світлі справ Юрія Луценка та Юлії Тимошенко вести перемовини щодо інтеграції з Європейським Союзом?

— Зараз існує певне непорозуміння між нами та Європою. Я був на конференції в Німеччині. Говорили про декриміналізацію. Через певний час я розумію, що вони обговорюють декриміналізацію як амністію, а не як перекваліфікацію злочину. Тут у нас непорозуміння. Але це не означає зупинку руху в європейському напрямку. Пророблена значна робота з підготовки до Зони вільної торгівлі. Янукович міг провести свої п'ять років так, як провів Ющенко. Але він займається реальними речами, якими не займався навіть Леонід Кучма. Упорядковує пільги, вирішує газове питання. Усе це дасть результат, і через певний час про Януковича говоритимуть зовсім не так, як тепер.

Як влада будуватиме політику з Москвою? Після повернення Путіна на посаду президента прогнозують жорсткіший курс щодо України.

— Прихильнішої до Росії влади, як зараз в Україні, не було. Наші відносини мають будуватися по чотирьох параметрах: союзники, конкуренти — наприклад, на ринку зброї, партнери, друзі. Але сьогодні Росія закриває виробничі цикли на власних підприємствах, що робить наші зв'язки менш щільними. Зменшення тісноти співпраці з росіянами має чимось компенсуватися. Україна за Януковича веде активні перемовини з Китаєм. Але тут усе не так просто. Східна дипломатія має свої тонкощі. Наприклад, першим має приїхати президент, другим — прем'єр-міністр, потім — губернатори і керівники підприємств. Тобто перед міністром оборони Саламатіним має поїхати Янукович.

Чому теперішня Банкова, маючи всю повноту влади, не може провести реформ?

— Думка, що у Віктора Януковича найкращий час для реформування країни, помилкова. Найкращий час для реформ був 2005 року в Ющенка. Але нічого не зробили. Реальний шанс на реформи був упущений.

Щодо Януковича, то робота йде. Але з кадрами напряжонка. Це відчувають усі політичні сили. Єдине, що відрізняє Януковича від Яценюка, Кличка та інших — він уміє змушувати людей працювати.

Наскільки українське суспільство вчиться на помилках?

— У мене таке враження, що взагалі не вчиться. 2004-го людям вбили в голову, що чесні вибори самі по собі — ціль. Але вибори — це інструмент, а не ціль. Леоніда Черновецького двічі вибрали міським головою столиці не марсіани, а київські бабусі, онуки яких не ходять голосувати. Така в нас "європейська нація". І, схоже, будемо ходити по цьому колу ще довго.