Юрій Луценко, який нещодавно звільнився відомо звідки, оголосив, що буде працювати над проектом Третьої Української Республіки. Це, звісно, висока мета. Омину наразі тему порядкового номерування українських республік (маю сумнів, що історично справедливо рахувати їх дві) і зауважу декілька слів про складову цього Проекту Юрія Луценка №2, яка має назву — формування української ідентичності (модерної української ідентичності).

Яку ідентичність для українців запропонує Юрій Луценко та сотоварищи?
Я на даний час гадки не маю.
Але думаю, що скоріш всього українська ідентичність за планом Юрія Луценка повинна бути якось пов’язана з вишиванками (див.фото зверху)
Однак я вважаю, що експлуатувати тему вишиванок вже годі — її треба поставити на заслужене місце у етнографічний музей. Тому що вишиванки не зроблять наше життя ні на йоту кращим. Вони не відремонтують нам дороги, не підвищать зарплатню, не зроблять наші продукти якіснішими і не зроблять з нас людей першого сорту.

Яку українську ідентичність пропоную Я?

Передовсім, ідентичність — це абстракція (так само як і нація). У практичному розумінні, ідентичність — це те, хто ми і як ми живемо.

Хто ми? Ми люди — не гірші і не кращі за інших. Є в нас і покидьки і порядочні люди. Є дебіли, є і генії. Нам треба поважати себе і розуміти свої сили та реальну обстановку в світі.

Як ми маємо жити?
1. Україна — майданчик для найбільш високих технологій. Ідентичність «українець» тісно пов’язана з найновітнішими досягненнями в сфері комп’ютерних, промислових, освітніх, харчових технологій.
Бути «українцем» — значить мати приналежність до суспільства, яке на найвищий п’єдестал поставило Прогрес та науку.
+ Ні релігії!
+ Ні ручному тупому труду!
+ Повна комп’ютеризація відносин громадянина і держави (електронна сплата податків, електронні вибори, вживити чіпи в кожного; дорогу всьому, що звільняє час людини для творчості)
+ Перебудувати всі погані дороги в Україні. Що, в нас погані дороги, бо сніжні зими? Тоді нам треба поїти повчитись у японців, як вони примудрились мати дороги з підігрівом, без ям навіть у північній частині островів, де зими навіть більш сніжні, ніж в Україні. Гроші в Україні, як показує досвід Євро, є.
+ Економія та контроль ресурсів.
+ Пропагування мистецтва.

2. Україна — країна, яка навіки поклялась у вірності таким базовим принципам.
2.1. Права громадянина вищі за права держави.
Держава — це не совєцька каральна машина, не інструмент виконання примх імператорів та царів. Держава — це всього-навсього форма забезпечення комфортного співіснування громадян. Держава — це третейський суд між громадянами, а також форма розподілу суспільного продукту поміж сірими та непрацездатними. Держава не повинна указувати, утискати, нав’язувати громадянину що йому робити, де йому працювати та як жити.
Законодавство повинно відображати реальний стан речей, а не бути примірником існуючих «в усіх цивілізованих країнах практик». Реальне законодавство дозволить реально вимагати його виконання у громадян України. Законодавство — це не батіг правосуддя, а закріплення форм людської діяльності, прийнятої в суспільстві. Якщо всі українці бажають отримувати хабарі — хай це буде закріплене у законодавстві. Нічого страшного тут немає. Треба вивчити приклади Південної Кореї, Сингапуру та КНР. А ось коли одним можна, і іншим зась — от тут виникає напруга і гірке почуття несправедливості.
2.2. Не може бути утисків, обговорень чи сумніві у тому, що всі люди народжені, щоби бути вільними, незалежно від національної, статевої, сексуальної, релігійної орієнтації. Раз і назавжди має бути закріплено: ніякої дискрімінації.
2.3. Приватна власність недоторкана. Це відповідає віковічним прагненням українського народу. Приватна власність. У віршах Шевченка є багато натяків на те, що саме власність є найбільшої мрією українських селян, а ніяка там не незалежність.

Ось які речі повинні на мою думку становити ідентичність людини, яка вважає себе «українцем». Декотрі з них залежать від самої людини, а деякі від зовнішніх факторів. Але саме така ідентичність дозволить нам бути гордими, що ми «українці».