Подорож до зони відчуження починається на контрольно–пропускному пункті «Дитятки». Нас просять вийти з автобуса, перевіряють паспорти і дозволяють знову зайняти свої місця. «Дитятки» — «ворота» до зони. У Чорнобиль і Прип’ять може потрапити тільки той, хто має дозвіл.

Дороги в зоні, принаймні головні, вражають практично ідеальним асфальтом. Всі бордюри побілені. Чисті узбіччя. Де–не–де, щоправда, трапляються пластикові й скляні пляшки — цивілізація, а з нею і сміття впевнено рухаються туди, де поки ще господарює радіація. Проте дозиметр не зашкалює. За ті 27 років, що пройшли від дня катастрофи, деякі хімічні елементи розпалися. Звісно, до повного очищення Зони має пройти щонайменше три століття, однак військові, що тут працюють, розробили для відвідувачів найбезпечніший маршрут, подорожуючи яким, людина отримає дозу радіації, що дорівнює тій, яку щоразу під час польоту одержує стюардеса, переконує «УМ» кореспондент місцевої газети «Вісник Чорнобиля» Сергій Чернов. До того ж гостей зони просять дотримуватися певних правил: не вживати в їжу рослини, які тут ростуть, не пити воду з водойм, одягати максимально закриті речі. Від «Дитятків» весь транспорт має їхати зі швидкістю 40 км/год — аби не піднімати радіоактивну пилюку.

Чорнобильська повінь

Одна з перших речей, яка вражає в зоні, — кілька білбордів, що закликають обережно поводитися з газом та електроенергією. Чимало ще радянських табличок на околиці лісу на зразок «Збережемо природу для нащадків».

Сосни вражають розкішною яскраво–зеленою хвоєю. Щоправда, в лісах Зони багато поламаних дерев, місцями берези вигнуті дугою всі в одному напрямку, так само, як уранці соняшники вигинаються до сонця. Деякі сосни покрученi спіраллю. Теж наслідки ядерної катастрофи?

Багато затоплених територій. «Зараз на Прип’яті йде весняне водопілля. У Чорнобилі беруть воду з Прип’яті на радіологічні показники; кількість радіації не перевищує 150 (мікро)беккерелів. Європейські норми — 2000 беккерелів, — каже Володимир Холоша, Голова державного агентства України з управління зоною відчуження. — Водонапірна станція працює у штатному режимі. Забрудненість стронцієм — під контролем, якість води нормальна. Ситуація контрольована і не викликає занепокоєння».

Їдемо далі. Дорогою до Чорнобиля проїжджаємо кілька сіл. Біля кожного — табличка з назвою та кількістю евакуйованих мешканців. У всіх селах є будинки, які від віку і без людського нагляду вже розвалилися, проте є й такі, яким, здається, зроби косметичний ремонт — і заїжджай, живи: в них цілі вікна і навіть фарба не дуже полущилася на шибках та дверях. Начебто ці будинки невтомно чекають на повернення своїх мешканців.

Там, де поховають радіацію

Невдовзі після дороговказу «Прип’ять» потрапляємо до підприємства «Вектор», яке займатиметься захороненням радіоактивних відходів. Перша партія небезпечного «сміття» потрапить сюди в кращому випадку лише за рік. Механізм захоронення буде таким: на підприємство у великих металевих контейнерах потраплятимуть відходи з усієї України, тут їхній вміст перевірятимуть і порівнюватимуть із документацією, що надійшла з вантажем. Ядерні відходи з–за кордону сюди не прибуватимуть, переконує пан Холоша.

Кожна машина буде супроводжуватися з супутника, і кожну секунду буде відоме місце розташування цієї машини. Дані перевірок буде занесено в спеціальний реєстр. Зрештою відходи потраплять на сховище, де й зберігатимуться 300 років. Після цього вміст контейнера буде цілком безпечним і придатним для вирощування екологічно чистих рослин.

«Вектор» будується саме тут, бо дослідження показали, що місцева глина ідеально підходить для захоронення радіоактивних відходів. Нині гігантські площі — порожні, а журналістам лише демонструють, як теоретично прийматимуть і куди відправлятимуть відходи.

Сміття ХХІ століття в Прип’яті

Наступний пункт маршруту — місто Прип’ять. Його називають містом–привидом недарма: на відміну від того–таки Чорнобиля, воно цілком покинуте й занедбане. Хоча при детальнішому знайомстві з цим населеним пунктом усвідомлюєш, наскільки зразковим радянським містом атомників Прип’ять була у 1986–му: охайні п’ятиповерхівки, простора школа, будинок культури, ресторан, готель і кінотеатр у самісінькому центрі.

Поруч — парк і знамените колесо огляду. Прогулянки Прип’яттю прикро вражають не розрухою і навіть не залишеними в класах підручниками чи іграшками, що валяються в безлюдних квартирах, як надто великою кількістю сміття. І справа не в меблях, що починають трухнявіти, а в упаковках з–під соку, пакетах з–під чипсів і сухариків, порожніх пляшках від пива (хоча розпивання алкоголю на території зони заборонене), які недолуго виділяються на тлі історичного сміття. Все це занесено сюди вже після катастрофи туристами або сталкерами. У центрі Прип’яті, на площі перед кінотеатром, навіть стоять дві яскравих пластикових урни, написи на яких кількома мовами просять не забруднювати місто відходами ХХІ століття.

Хоча туристи, схоже, або не вміють читати, або вважають, що, викинувши в крамниці «Май» (саме там ми побачили новітнє звалище) обгортку від шоколадки, вони зроблять свій внесок в історію. За словами працівників зони, такі речі нічим не кращі, ніж коли хтось намагається щось прихопити з собою з Прип’яті. Особливо це було проблематично після виходу вітчизняної екшн–гри про пригоди в Чорнобильській зоні.

ЧАЕС «укривається»

Із Прип’яті рушаємо до самої Чорнобильської атомної електростанції. Там наразі тривають роботи з монтажу арки, що стане другим укриттям четвертого енергоблоку (саме він вибухнув у 1986 році). Вже за три тижні планують звести другий підйом арки нового укриття. Роботи, в яких беруть участь українські, європейські та турецькі фахівці, йдуть за розкладом та мають завершитися за два роки, обіцяє журналістам гендиректор ЧАЕС Ігор Грамоткін. У жовтні 2015 року арку встановлять над реактором, на даху якого досі надзвичайно високий рівень радіації, а всередині — ядерне паливо з непередбачуваною «поведінкою».

Цього року перший енергоблок (це той, що працював якнайдовше) звільнять від ядерного палива, звільнять і сховище відпрацьованого палива, каже пан Грамоткін. Надалі основна діяльність підприємства буде пов’язана з поводженням із ядерними відходами. «Перепрофілювання об’єкта — велика і складна політика, адже треба зберегти висококваліфікований персонал. Через 3 роки на місці 4–го енергоблоку постане новий безпечний об’єкт «Укриття–2».

Нестрашне місто

Останній пункт «екскурсії» зоною — сам Чорнобиль. Таке враження, що це ідеальне місто: ані смітинки, дерева й бордюри побілені, дороги гарні, скрізь — тиша і спокій. Спершу підряд іде кілька п’ятиповерхових житлових будинків. Вони також охайні, на балконах висять випрані речі, подекуди навіть квіти у вазонах. Біля будинків проходять неквапно люди. На одному з будинків кореспонденти УМ помітили супутникову антену. Проте, що дивно і дуже помітно, — повсюди — дерев’яні шибки. Металопластикових вікон немає взагалі.

Сергій Чернов розповідає, що в зоні відчуження працює близько 5 тисяч людей з усієї України. Сам він із Сумської області. Живе в Чорнобилі у гуртожитку, проте часто їздить додому. Квітень і травень, каже, — найгарячіша пора. Саме в цей час до зони приїздять журналісти і чиновники, тож треба підтримувати Чорнобиль в ідеальній чистоті. А у травні в зону прибуває багато людей на поминальні дні.

Зона, за словами Чернова, ніколи не відпочиває. Сюди постійно приїздять туристи. Для них, як і для всіх інших, розроблено безпечний маршрут подорожі. Деякі ділянки, каже пан Сергій, відрізняються особливо великим рівнем радіоактивного забруднення, тому туди неможливо потрапити.

Як завжди напередодні «чорнобильських днів» високі чиновники обіцяють все «покращувати» для співробітників станції та ліквідаторів. Так, міністр соціальної політики Наталя Королевська, яка також приїздила в зону, повідомила, що цьогоріч у держбюджеті закладено 11 млрд. гривень на всі соціальні витрати для учасників ліквідації та переселенців. «Вдалося вирішити питання щодо нарахування пенсії першої категорії для співробітників станції, які працюють в особливо небезпечних умовах. Ця проблема довго не була вирішеною», — похвалилася Наталя Королевська.

Міністр також поскаржилася, що зараз ЧАЕС опікується і Мінсоцполітики, і Мінохорони здоров’я, і МНС, і Мінекології, тому часто виникають правові колізії. «Вважаю, що за ЧАЕС має відповідати якесь одне відомство», — каже Королевська. Тим часом, за її словами, пільги для чорнобильців не переглядалися 20 років, але «за такий перегляд мають виступати профспілки, громадські організації, а не влада». У цьому контексті міністр нагадала: «В Україні — 2163 населених пункти, що постраждали від аварії на ЧАЕС. Зі значної частини можна зняти цей статус, однак тоді їхніх мешканців позбавлять пільг. Питання вирішуватиме громада. Якщо вона вирішить зняти цей статус, то туди залучатимуть інвестиції, розвиватиметься бізнес, якщо ні — ці селища і надалі одержуватимуть допомогу від держави, але не матимуть розвитку».

Іван ГАВРИЛЯК,
Анастасiя ФЕДЧЕНКО