Протягом останніх декількох місяців непомітно для необізнаних в газовій проблематиці відбуваються події, які, цілком можливо, матимуть стратегічне значення для розвитку України в цілому.

Підписання в січні 2009 року газових угод мало на меті далекосяжні наміри зробити Україну залежною на багато десятиліть від Росії не тільки в економічній, але і політичній площині. Принаймні збереження ЧФ Росії в Україні було однією зі складових тих домовленостей, про яку домовилась "солодка парочка" задовго до початку "газової війни" 2009 року. Але от що стосується економічної залежності, то тут зі стратегічним мисленням у керманича Росії не все виявилося таким добрим. Абсурдний з економічної логіки газовий контракт в якійсь момент не міг не викликати у основних бізнесових груп України спротив та бажання знайти вихід з цієї залежності та відвертого пограбування.

Зрозуміло, що недосвідченість новообраного Президента України Віктора Януковича в квітні 2010 року призвела до серйозної стратегічної проблеми, як в економічній так і політичній площині. Показово, що зараз в неофіційних розмовах вельми впливові "регіонали" це відверто визнають. Головною проблемою, яку створив Віктор Янукович зі своєю командою, є те, що керівництво Росії нав'язало їм таку модель підписання міждержавної угоди про продовження терміну перебування ЧФ Росії в Криму, яка пов'язала її з газовим контрактом. Враховуючи це, розірвати газовий контракт стає можливим лише одночасно з міждержавною угодою. Що для нинішніх можновладців є майже неможливим.

Єдиним позитивним фактором тих угод було те, що вдалося виключити з газового контракту положення про о шалені штрафні санкції, які мав сплачувати Нафтогаз за недобір газу. Саме цей факт став важливим чинником, який зараз дозволяє українським можновладцям вести складну гру, спрямовану на ліквідацію залежності від російського газового шантажу.

Слід відзначити, що Україні в цьому зараз сприяє сланцева революція та намагання Євросоюзу побудувати конкурентні ринкові умови реалізації газу в Європі.

Невідповідність між газовим контрактом Тимошенко-Путіна і ринком такі, що Україна почала ре-імпорт російського газу з Європи. Це газ, у вартість якого включено прокачування через ГТС України ($35/1000 куб м) і ГТС прикордонної з Україною держави (Угорщини або Польщі), причому в дві сторони – до Німеччини і назад ($30-40/1000 куб м).

Абсурдність газового контракту настільки велика, що газ, навіть з такими високими транспортним витратами (до $100, включаючи прибуток постачальника), все одно виявляється на $30-40 дешевше за газпромівський ресурс на східному кордоні України.

Вступ України в Єдине енергетичні співтовариство (ЄЕС) та приєднання України до Третього Енергопакету в 2010 році зробив неможливим подальше обмеження числа учасників газового ринку, незважаючи на наявність потужного лобі Газпрому. Третій Енергопакет і похідний від нього в Україні Закон "Про принципи функціонування ринку природного газу" дозволяє кому завгодно завезти газ на ринок України. Це одна з причин, чому Росія наполягає, щоби Україна денонсувала угоди про вступ до ЄЕС.

Лібералізація ринку України у рамках Третього Енергопакету і неконкурентність газпромівського газу (в усякому разі за контрактом від 2009 р.) ведуть до витіснення останнього з України. Ця тенденція посилюватиметься і цілком можливо закінчиться повним припиненням постачань у рамках контракту вже в 2013-2014 рр.

Причому важливо розуміти, що заклики опозиції про розірвання газового контракту, наприклад, через Стокгольмський суд виглядали відверто популістськими та не дуже професійними з трьох причин. По-перше, значні строки розгляду справи в суді. По-друге, у зв'язку з вже згадуваною проблемою зв'язки між газовим контрактом та міждержавною угодою, ратифікованою ВРУ. По-третє, була ще більш суттєва проблема. Розірвавши контракт, потрібно було би зразу знайти альтернативу газпромовському газу.

Очевидно, що до того часу поки немає альтернативи, "рипатися" особливо не доводиться.

Складається враження, що Янукович разом з бізнес групами намацали модель вирішення проблеми, яка дозволяє, формально не розриваючи газовий контракт з Газпромом, фактично вбити його.

Суть гри полягає в тому, щоби Нафтогаз поступово майже повністю припинив закупівлю газу у Газпрому. При цьому вже декілька бізнесових груп, йдеться про Ostchem Gas Trading AG Дмитра Фірташа, Східно-Європейську паливно-енергетична компанію (СЄПЕК) Сергія Курченка, Метінвест Рината Ахметова уклали контракти з європейського контрагентами на постачання газу в Україну. Очевидно, що за ними потягнуться і інші.

З 2014 року очікується постачання на європейський ринок до 80 млрд куб скрапленого газу з США. На європейському газовому ринку з'являться додаткові значні обсяги газу, який у весняно-літній період на спотовому ринку коштуватиме, ймовірно, в рази дешевше ніж газ Газпрому, який постачається Нафтогазу. За таких умов у наших бізнес груп з'являється можливість закупати його в цей час та закачувати в українські газові сховища. Причому забавність ситуації полягає в тому, що Путін та Газпром, намагаються поставити Україну на коліна, перекидають ті обсяги газу, що постачалися в Європу через Україну на користь Північного потоку. Але, з іншого боку, такий крок призводить до того, що звільняються транспортні потужності наших країн сусідів – Польщі, Угорщини та Словаччини. Вони з радістю готові заповнити їх шляхом постачання в реверсному режимі газу, який закуповуватиметься нашими бізнесменами в Європі та постачатиметься в українські газосховища. До речі, за таким умов, ці бізнес структури ще і платитимуть Нафтогазу за збереження свого газу в газосховищах. І це кардинально відрізняється від ситуації, коли Нафтогаз за власний рахунок закупає газ наперед у Газпрому і тримає в своїх газосховищах, не отримуючи жодного доходу від цього.

Всі ці дії української влади та бізнесу призводять до підвищеної нервозності Газпрому відносно України, і це штовхає його на емоційні реакції, такі як виставляння штрафних санкцій на 7 млрд дол США, різкі публічні заяви, погрози, організацію потужних піар-компаній в ЗМІ, в тому числі українських. Але очевидно, що ця короткозора тактика веде і призводитиме лише до:

• ескалації стосунків з Україною;

• ескалації стосунків з Європою, яка усвідомлює несправедливість практик застосовуваних до України;

• витісненню з України російського газу у рамках контракту між Нафтогазом та Газпромом;

• перерозподілу внутрішнього українського ринку в інтересах інших постачальників (імпортерів), не зав'язаних на російські ресурси.

Україна зацікавлена в постачаннях газу з РФ в обхід драконівського газового контракту Тимошенко-Путін. Хто б це не робив – зараз це благо для економіки – отримувати російський газ за нижчими цінами. Це підриває цей контракт.

Цілком ймовірно, що українська влада зараз "клеїть дурня" в переговорному процесі з Газпромом та російськими можновладцями. Вона дає час українському бізнесу вирішити проблему кабального газового контракту в ринковий спосіб. За владу все сама зробить економіка, треба лише не дати лобістам Газпрому цьому завадити.

Зрозуміло, що при цьому важливо не допустити монополізації внутрішнього газового ринку приватними постачальниками газу. Тобто необхідно дати можливість якомога більшому колу бізнесменів забезпечити постачання газу в Україну. Для цього доцільно було би обмежити обсяг газу, який може тримати в газосховищах одна бізнес структура.

Необхідно також повноцінно реалізувати положення Третього Енергопакету в частині розділення функцій оптового продажу, транспортування та постачання газу кінцевим споживачам.

Крім того, вкрай бажано підтримувати резервні запаси газу в газосховищах, щоби забезпечити стабільне постачання газу споживачам в умовах кризи у відносинах України з Росією, сильних морозів, що викликатимуть обмеження постачання газу з європейського газового ринку. Формування такого резерву потрібно покласти на бізнесові структури, що займатимуться імпортом газу в Україну, або на Нафтогаз, але тоді передбачивши відповідну складову в тарифах на збереження газу.