На початок весни нинішнього року, після майже дворічних зусиль, робота Міноборони з визначення концептуальних поглядів щодо перспективних функцій, завдань, структури, складу та чисельності Збройних сил України, які здатні стримувати збройну агресію й дати їй відсіч із застосуванням власних сил і засобів за умов суперечливих геополітичних тенденцій навколо нашої держави, так і не була завершена. Плануючі документи досі не затверджені відповідними указами Президента України. Їх розгляд у Раді національної безпеки та оборони України підтвердив, що в концептуальних положеннях розробники не змогли досягти запланованого балансу. Більше того, стала очевидною помилковість закладеної мети реформування вітчизняних Збройних сил, згідно з якою необґрунтовано були завищені очікувані результати, до того ж у невиправдано стислі терміни та без урахування реальних ресурсних можливостей держави.

Cтаніслав Гурак

КРИТИЧНА СИТУАЦІЯ

На 21-му році існування Збройні сили України так і не набули чіткого обрису державного інституту, здатного в разі потреби захистити державу і український народ від зовнішньої агресії. По суті, весь цей час вони перебували в стані розбудови, оптимізації і... постійного реформування, яке кожен новопризначений міністр оборони (усього відбулося 11 призначень!) бачить по-своєму. Часта зміна міністрів призвела до того, що жодному з них не вдалося повною мірою виконати «свою» програму реформування ЗС, не кажучи вже про багатообіцяючі запевнення щодо вирішення болючих проблем соціального характеру. Не дивно, що в кулуарах головного військового відомства і не тільки посаду міністра оборони вважають не більше не менше, а стартовим майданчиком для накопичення первісного капіталу для забезпечення подальшого безпроблемного життя чи вступу в політичний клуб «слуг народу». Благо, поки є ще і надлишки техніки, і зброї, а головне – земельні ділянки, якими з розумом можна розпорядитися. Тут не до реформування. Як наслідок, на сьогоднішній день стан озброєння і військової техніки ЗС є фактично незадовільним, боєздатність частин і підрозділів – під великим сумнівом, а недотримання соціальних гарантій військовослужбовців та членів їх сімей – більш ніж очевидне.

Та найбільшим негативом в оборонній сфері держави є існуюча системна криза у поглядах частини керівного складу Міністерства оборони та Генерального штабу на розвиток ЗС. Мова йде, перш за все, про стереотипність мислення, незрозуміле небажання визнати, що у сучасних умовах підходи до чисельного складу і структурної побудови Збройних сил у світі змінились. Системною помилкою Міноборони у підходах до реформування ЗС України військові експерти вважають тривале намагання залишити існуючий бойовий склад, не створюючи можливостей для його «осучаснення», розвитку та підготовки до воєнних дій.

СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Історично так склалося, що наші сусіди входять до найбільш технологічно розвинутих військово-політичних блоків, тобто реальний вплив на ЗС країни найновітніших військових тенденцій у разі виникнення тих чи інших конфліктів на кордонах України забезпечений.

Для прикладу наведемо висновки, зроблені незалежними аналітичними центрами. Перш за все, досвід проведення військових операцій у Перській затоці, в Лівії та на Балканах, військові операції Об’єднаного угруповання федеральних сил РФ у Чечні свідчать про значну увагу, насамперед провідних країн світу, до розвідувального забезпечення проведення операцій. Там, де вище військово-політичне керівництво покладалося лише на існуючий значний кількісний потенціал загальновійськових угруповань, озброєння та військової техніки і не було враховано необхідність ведення активної розвідувальної діяльності, там мали місце низька ефективність застосування військ та озброєння, значні втрати в живій силі тощо.

На теперішній час одним з основних напрямків розвитку органів, сил та засобів розвідки є об’єднання засобів розвідки із засобами ураження в єдині розвідувально-ударні бойові системи та розвідувально-вогневі комплекси космічного, повітряного морського та наземного базування. У майбутньому розвідка з традиційного роду військ, що здійснює забезпечення, перетвориться на активно діючий рід військ.

У сучасних умовах значно посилюється роль та значення радіоелектронної боротьби (РЕБ), яка також перетвориться з виду забезпечення операцій (бойових дій) на нову самостійну складову впливу на супротивника. Активно розвивається відповідний рід військ, який забезпечуватиме ведення РЕБ, у тому числі навіть у формі операції радіоелектронної боротьби. Протягом цієї операції зберігатиметься дуже висока щільність перешкод, які створюватимуться угрупованням РЕБ на землі, в повітрі та в космосі, що унеможливить використання супротивником радіолокаційних станцій, засобів зв’язку, інших радіоелектронних засобів і систем майже в усіх частотних діапазонах. А чи готові діяти ЗС України в умовах такого протиборства, яке їм буде стовідсотково нав’язане? Питання, з огляду на нинішнє укомплектування ЗС відповідними зразками техніки, риторичне. Усі, кому доводилося проводити або брати участь у навчаннях з бойовою стрільбою навіть у масштабі батальйону, знають: якщо «виключити» зв’язок, то на цьому навчання закінчаться. Оскільки всі бойові підрозділи та частини без зв’язку – це просто некерований озброєний натовп. І якщо не бути готовому до таких сценаріїв протиборства, користі від механізованих чи танкових бригад, навіть незважаючи на їх кількість, без надійного зв’язку не буде.

Більш детально -  у журналі „Камуфляж” за травень 2012 року